Ми звичайнісінькі жителі України (м. Дніпро), волонтери, намагаємось надавати допомогу місцевим жителям, переселенцям та ЗСУ.

Наша діяльність розпочалася на початку поточних сумних подій в Україні (кінець лютого 2022), коли до мене з товаришем звернулися наші старі добрі друзі, які служать у 17-й танковій механізованій бригаді під Луганськом, які утримують фронт від настання армії країни, керує якою психічно хвора людина.

Хлопців у бригаді кілька сотень людей. У місці, де вони знаходяться, було підірвано електростанцію і вежі мобільного зв’язку: електрики немає, зв’язку немає, підрядити спорядження можливості немає.

У терміновому порядку вони попросили нас допомогти дістати їм електрогенератори, акумулятори, рипітери gsm та продукти харчування.

Завдання виявилося непростим, бо у місті та країні виник вкрай гострий дефіцит всього і ці речі довелося шукати не тільки в нашому місті та області, але й по всій країні. Причому в половині випадків купувати їх довелося через різних перекупників за значно завищеними цінами, контакти яких так само дістати виявилося дуже непросто.

Але знайшлися і добрі люди, які подарували один генератор, а сусідка нашого під’їзду Ірина випадково звела нас з координаційним штабом волонтерів Дніпра, який надав ще один генератор безкоштовно. Разом для хлопців ми дістали 2 генератори безкоштовно, 3 купили за свій рахунок, купили 3 акумулятори і 3 ріпітери зв’язку, 350кг круп та їх заявка була закрита. Велике всім спасибі хто брав участь у цьому процесі!

Якщо на перераховані вище речі ми змогли знайти свої ресурси, у тому числі за допомогою наших великих друзів з-за кордону, яким передаємо величезний привіт, то з продуктами харчування ситуація виявилася набагато гіршою, оскільки полиці в магазинах були порожні, а хлопців, яким ми це все доставляли, кілька сотень людей. У результаті вийшло так, що гроші є, а купити майже нічого не можна, а якщо і можна, то в вкрай обмежених кількостях.

Тому ми звернулися до сусідів нашого, та сусідніх під’їздів, з проханням про збирання продуктів: чай, каву, цукор, печиво, варення, сухе та згущене молоко, крупи. А також: тютюн, вологі серветки, чоловічі шкарпетки, труси, будівельні рукавички, чоботи «дутики».

Увечері ми спускалися під під’їзд, сусіди приносили продукти, ми їх складували у кімнатці на першому поверсі (коляскова) і коли за обсягом набиралося на мікроавтобус, то відвозили продукти хлопцям туди. Трохи згодом деякі відділення Нової пошти стали розблоковані і в нас так само з’явилася можливість передавати звичайні речі через неї.

Через кілька днів збору продуктів під під’їздами ми звернулися до 96-ї школи, в якій я навчався, до її директорки Наталії Леонідівни Моргуль і вона негайно надала нам приміщення школи для продовження збору продуктів для наших хлопців з 17-ї танкової бригади.

Через кілька днів ми також звернулися до школи 106 до директорки Павлєєвої Інни Анатоліївни, яка також люб’язно погодилася допомогти нам зі збиранням продуктів харчування для наших солдатів.

Утворивши 2 центри на наших районах, ми також завезли до них європейський секонд хенд гарної якості та почали роздавати одяг усім охочим.

У результаті тепер нашим солдатам допомагають мікрорайони Червоний камінь, Комунар і Вітрило. Людей з великим серцем виявилося дуже багато і завдяки їм через день ми/ви відправляємо один мікроавтобус із продуктами, чого, ми сподіваємось, кільком сотням наших солдатів може бути достатньо. Вони знатимуть, що про них не забули, що у них є підтримка, люди вірять у них і це піднімає їхній бойовий дух.

Чому так сталося, що волонтерам, як ми з вами, доводиться самостійно надавати допомогу нашим солдатам? Причина в тому, що поточні сумні події почалися раптово, частина країни була окупована, аеропорти підірвані, транспортні вузли порушені, що вкрай порушило логістику по всій країні. Стратегічно важливі речі, типу генераторів, продукти харчування, довелося переміщати з точки А до точки Б у великій кількості, з’явився дуже великий логістичний дисбаланс.

Крім того, є бригади солдатів, як наша 17-я, розташованих на великому віддаленні, добиратися до яких дуже складно, включаючи ризики обстрілів. Є навіть бригади, до яких ніхто зовсім не їздить, бо місця їхньої дислокації знаходяться під постійними обстрілами. А в місцях, де перебувають ці солдати, зони гуманітарної катастрофи та в радіусі багатьох кілометрів просто неможливо нічого дістати/купити, тим більше одночасно на кілька сотень людей, якщо не тисячі. Тому крутимося як можемо.

Щодня перед нами постають нові завдання, які ми намагаємось вирішувати. Поступово у нас сформувалася команда постійних волонтерів, до яких щодня приєднуються нові люди, за що їм дякую!

Разом ми сила, разом ми переможемо!